Міністерство освіти і науки України Національний університет „Львівська політехніка”
ЗВІТ ДО ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ № 6 З КУРСУ: ” ОСНОВИ ПСИХОЛОГІЇ ТА ПЕДАГОГІКИ ” НА ТЕМУ: ״ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМПАТІЇ″ Львів – 2008 Мета роботи: ознайомити з основними теоретичними положеннями про природу емпатії, її властивості, типи і методику дослідження рівня емпатичних тенденцій особистості. Теоретичні відомості: Принцип гуманізації суспільства особливо підкреслює питання про роль сім’ї у розвитку особистості дитини. Родина є первинною і необхідною передумовою формування емоційно-стабільної особистості. Характер спілкування батьків з дитиною значною мірою визначає її подальший розвиток. Так, у колі сім’ї виникають перші соціальні зв’язки й комунікації дитини з дорослим; саме в родині дитина активно засвоює та сприймає життєві взірці, суспільні норми, звички та традиції того суспільного прошарку, до якого належить. Сім’я формує емоційні засади та скеровує на накопичення життєвого досвіду, складовою якого є емоційний досвід, який людина використовує протягом усього життя, налагоджуючи контакти з іншими людьми. Коли об’єктом емоційного сприйняття стають інші люди, у суб’єкта виникає особлива властивість – емпатія. Узагалі дослідженню феномена емпатії присвячено значну кількість публікацій, але досі цей феномен залишається предметом гострих дискусій з боку філософів, психологів, педагогів, митців. Як психологічне явище емпатія нам відома з часів античності. Зокрема, давньогрецькі стоїки стверджували, що існує особлива духовна спільність між людьми, завдяки якій вони співчувають один одному. У Стародавній Греції співчуття цінувалось настільки високо, що заслуговувало спеціального предмета поклоніння, а в Давньому Китаї співчуття було залучено до реєстру основних чеснот людини. У психологічній літературі поняття “емпатія” отримало розповсюдження на початку 50-х років ХХ сторіччя. У більш ранніх роботах дослідники частіше користувались поняттям “симпатія”, вживаючи його у широкому сенсі: як розуміння, чуйність, емоційна співпричетність. У радянській психології термін “емпатія” з’явився тільки на початку 70-х років ХХ сторіччя у зв’язку з дослідженням Т.Гаврилової. За визначенням, емпатія (від грецького empatheia – співпереживання) – розуміння емоційного стану, проникнення-вчуття у переживання іншої людини. Термін “емпатія” введений у психологію Е.Тітченером, який узагальнив ідеї, що розвивались у філософській традиції про симпатії з теоріями вчуття Е.Кліффорда та Т.Ліппса. Вираження емпатії та її форми залежать як від природних особливостей особистості, так і від умов виховання, життєдіяльності людини, її емоційного досвіду та соціальних настанов. Емпатія виникає й формується у певній взаємодії людей. Особливо велике значення має емпатія у відносинах з рідними, близькими, друзями. У дослідженнях відзначається, що з розвитком індивідуальності людини відбувається поступовий процес становлення емпатійності. Це довгий процес переходу від нижчих, інстинктивних форм емпатійного реагування до вищих, моральних форм. У своїх розвинутих формах емпатія стає психологічним механізмом розуміння особистості іншої людини і в цьому сенсі стає підґрунтям формування певної програми взаємодії з іншим. Саме емпатія дозволяє вивести процес розвитку індивідуальності людини на рівень, який відповідає психологічним закономірностям суб’єкт-суб’єктної взаємодії людей, де передбачаються рівні психологічні позиції учасників, активність обох сторін (при якій кожна не тільки відчуває вплив, але й сама в рівній мірі впливає на іншу), взаємне проникнення до світу почуттів та переживань один одного, прагнення до співчуття та активна взаємна гуманістична спрямованість. Результати тесту: Відповідь Номери тверджень Кількість співпадінь  Згоден (+) 1, 5, 7, 8, 9, 10, 12, 14, 16, 17, 18, 19, 25, 26, 27, 29, 31. 5  Не згоден (–) 2, 3, 4, 6, 11, 13, 15, 20, 21, 22, 23, 24, 28, 30, 32, 33. 10   Σ 15   Інтерпретація результатів Стать Рівень емпатичних тенденцій   дуже...